Анкилозавр: прабатько броненосців?

Напевно, кожній людині, який небайдужий до доісторичних часів, хотілося хоча б краєчком ока побачити ті одночасно жахливі і захоплюючі дух події, які тоді відбувалися і, на щастя, сучасна наука і технології, надають такий шанс, нехай і в віртуальної реальності.

Вперше останки динозавра анкилозавра палеонтологи виявили на заході Північної Америки і, завдяки глибокому аналізу кісткової тканини і скам’янілих покладів, які перебували в безпосередній близькості з фрагментами скелета вдалося встановити, що тварина існувало в пізнішу епоху крейдяного періоду (нижня крейда), тобто приблизно 66 мільйонів років тому плюс-мінус п’ятсот тисяч років. Мало того, стало очевидним, що мова йде про моно-типовому роді тварин, так як, окрім анкилозавра вченим не вдалося більше знайти інших його представників і незважаючи на те, що розшукати весь скелет звіра досі так і не виявилося можливим, саме його прийнято вважати архетипом, іншими словами – найбільш типовим представником коли-небудь існували панцирних динозаврів.

У свою чергу дослідники класифікували тварину наступним чином: домен – еукаріоти, царство – тварини, тип – хордові, клас – плазуни, загін – птахотазові, сімейство – анкілозавріди. Також, за останками і їх біохімічним аналізом вдалося встановити, що тварина зовні схоже чи то на гігантську черепаху, то чи на броненосця, так як мало за життя міцним панциром, що складається частково з кісткової тканини, загостреними конусоподібними шипами, розкиданими по всій поверхні спини і великої булавою, яка розташовувалася на самому кінчику гігантського хвоста. І незважаючи на те, що інші анкілозавріди також володіли схожими зовнішніми рисами, саме цей звір лідирував серед всіх інших, так як міг похвалитися самими значними габаритами.

Однак і тут не все так однозначно, адже спочатку вчені присвоїли йому зовсім інші розміри, набагато більші, ніж були насправді. Так, спочатку вважалося, що довжина анкилозавра від рила до самого кінчика хвоста коливалася в діапазоні від восьми до дев’яти метрів, а його вага в середньому міг становити близько шести тонн. Але вже в 2004 році ці дані були повністю переглянуті відповідно до найбільшим екземпляром черепа анкилозавра, який коли-небудь був знайдений (його розміри становили близько 65 на 75 сантиметрів). Згідно з новими дослідженнями приблизна довжина тварини могла становити 6,25 метрів, ширина – 1,5 метра, а вага – до 5 тонн.

Дивною особливістю будови володів череп анкилозавра, в якому була передбачена перегородка між ротом і носом, що дозволяло йому приймати їжу і одночасно дихати, а таким привілеєм можуть похвалитися тільки людина і рідкісні види тварин.

Сама конструкція черепа мала досить плоску і коротку трикутну форму і його ширина перевищувала довжину, але так як анкилозавр був растительноядной рептилією, то такий пристрій черепної коробки було цілком зручним. Крім того густі плоскі зуби, що нагадували за формою листя і рот, влаштований у вигляді величезного дзьоба, дозволяли безперешкодно поглинати тварині його улюблені ласощі, будь-то чагарники або інша низькоросла рослинність, проте їх розмір був набагато меншим, ніж у інших анкілозаврідов, та й особливої ​​потужністю його щелепи не мали. Всі ці дрібні недоліки з лишком заповнювало спеціальний електронний пристрій шлунково-кишкового тракту звіра, адже він був заточений на перетравлення НЕ пережованої їжі, часом з твердими грубими і неїстівними елементами через те, що щелепи анкилозавра не мали перемелюють здібностями, на відміну від інших особин .

Вченим вдалося встановити також той цікавий факт, який свідчив про дуже гострому високо розвиненому нюху анкилозавра. Саме тонкий нюх дозволяв тварині чути небезпека, що називається за версту, і намагатися максимально уникати можливого зіткнення з нею. При цьому анкилозавр, як і більшість травоїдних, спирався на всі чотири кінцівки, причому передні дві були значно коротше задніх, що дозволяло йому легко дотягуватися до низькорослих рослин. З цього приводу у багатьох вчених виникала велика кількість суперечок, адже одні стверджували, що занадто масивне тіло і короткі ноги робили звіра неповоротким і недостатньо маневреним, хоча інші стверджували, що широкий крок, навпаки, сприяв його досить швидкого пересування, яке могло допомогти йому в різних небезпечних ситуаціях.

Також, варто відразу розвіяти одна поширена помилкова думка стосовно остеодерм – колючих шишок, розташованих на спині у анкилозавра, адже вони не складалися з кісткової тканини і не були фрагментами хребта, хоча і вростали глибоко в товсту шкіру тварини. Ці характерні нарости мабуть складалися з щільно спресованих кісткових пластин з ороговевшим товстим покриттям з кератину і мали величезне значення для безпеки та життєдіяльності звіра.

І, якщо найбільші шипи розташовувалися на всій поверхні спини анкилозавра, то і інші ділянки його тіла були покриті подібними наростами нехай і значно меншого розміру. По суті найвразливішою частиною тіла тварини залишалося тільки його черево і тому вразити його можна було тільки, перекинувши на спину.

Але анкилозавр не був обділений інтелектом і при найменшій небезпеці намагався підгинати під себе всі кінцівки і щільно прилягати животом до грунту. Саме з цієї причини сучасні вчені в жарт досі називають цього звіра “живим танком”.

Ссылка на основную публикацию